Тваринне населення пустель

Життя тварин у пустелі здебільшого приурочено до тих мозаїчних і розріджених фітоценозів, що адаптувалися до арідних умов. Спільними рисами для рослин і тварин в пустелях є тривалий період спокою в несприятливий для активного життя сезон року, зокрема, анабіоз – у безхребетних, сплячка – у гризунів і плазунів. Рухомі тварини, на відміну від рослин, можуть проводити під землею все життя або окремі його цикли (терміти, мокриці, личинки багатьох комах та інших безхребетних).

Морфологічні й фізіологічні особливості тварин свідчать про їхню пристосованість до умов пустелі, зокрема до економії вологи. Це і структура шкірного покриву, забарвлення, нагромадження жиру в деяких органах тіла копитними, мозоленогими і гризунами (хвіст у тушканчиків і піщанок, горб у верблюдів). Хімічне розкладання жиру в умовах дефіциту вологи забезпечує організм водою. Своєрідними адаптаціями тварин до арідних умов середовища є їхні міграції як всередині регіону, так і поза його межами. Далекі міграції властиві для копитних і більшості птахів, що гніздяться у пустелях.

Високі температури змушують багатьох тварин вести нічний і присмерковий спосіб життя, за якого активність припадає на сприятливі для них години доби. Багато тварин, котрі активні вдень, ховаються від спеки в тінь чагарників. Це, зокрема, комахи, ящірки, дрібні птахи. Деякі денні ящірки і гадюки залізають у середині дня на високі гілки чагарників, де повітря холодніше, ніж в приземному горизонті. В такі години можна побачити на гілках саксаулу чи акації агаму туркестанську (Stellio lenmani), шипохвоста звичайного або даба (Uromastix aegyptius), або гадюку-стрілу (Psammophis lineolatus).

Переміщення в піщаних пустелях сипучими пісками також потребує особливих пристосувань. У псамофільних ящірок і гризунів на пальцях є особливі щіточки з рогових лусок або видовжених твердих волосків. Деякі ящірки здатні вібраційними рухами тіла протягом кількох секунд зариватися в пісок. Тварини, які пристосувалися до життя в глинистих пустелях і риють там нори, мають міцні лапи з гострими кігтями, а деякі гризуни – міцні гострі різці на верхній челюсті.

Загальна біомаса в пустелях пересічно становить 2,5 т/га сухої органічної речовини, а в пустелях з ультраарідними умовами вона понижується майже до нуля, а в присаванних або напівпустельних районах може досягати 10 т/га. Найбільшими запасами біомаси характеризуються арідні рідколісся Австралії (до 25 т/га), а також біло- й чорносаксаульники Середньої Азії (до 50 т/га). Річна продукція таких угруповань становить близько 20% запасів біомаси (відповідно 5 і 8 т/га), зоомаси – від 10 до 120 кг/га. Найбідніші за запасами біомаси і продуктивністю пустелі Наміб, Атакама, багато районів Сахари, аравійські й центральноазійські пустелі Такла-Макан, Гобі та ін.

Посилання на основну публікацію