Правила формування груп порівняння

Основні правила формування груп порівняння:
1. Формування «внутрішнього контролю» за допомогою індивідуальної вибірки.
2. Формування «зовнішнього контролю» за допомогою кущовий вибірки.
3. Випадково вибірковий метод формулювання груп порівняння.
4. Забезпечення необізнаності дослідників та досліджуваних (кодування).
5. Стандартизація питань і процедур при зборі інформації.
Використовуються такі методи оцінки рівноцінності груп: порівняння за даними ознаками (вік, стать, професія, соціальний стан та ін.), Порівняння показників захворюваності не тільки по досліджуваної формі хвороби, а й за іншими формами.
У ході використання аналітичних епідеміологічних методів здійснюється логічне моделювання – уявне відтворення механізму розвитку епідеміологічного процесу, узгоджується з фактичним матеріалом про його проявах. За допомогою фізичного моделювання та інших експериментальних методів в епідеміології вказується правильність логічної моделі. При достатній вивченості механізму розвитку епідеміологічного процесу здійснюється математичне відтворення (прогнозування) проявів епідеміологічного процесу для різних умов його розвитку.
Виділяють два методи математичного моделювання в епідеміології: формально-математичне та кількісне.
Формально-математичне моделювання – це прогнозування проявів епідеміологічного процесу на основі використання математичних формул, виведених з цифрових матеріалів, що характеризують фактичний прояв епідеміологічного процесу.
Кількісне моделювання грунтується на використанні математичних формул, параметрами яких є конкретні фактори ризику.
Елементи формально-математичного моделювання (прогнозування) використовуються при ретроспективному епідеміологічному аналізі. Кількісне моделювання – область наукових досліджень.
Епідеміологічна діагностика – це розпізнавання проявів захворюваності та епідеміологічного стану населення на основі епідеміологічних методів дослідження і наукових даних про причини, умови і механізми виникнення і розповсюдження захворювань. Епідеміологічна діагностика дозволяє оцінювати розподіл захворюваності та (або) інших показників, що характеризують здоров’я населення (смертність, інвалідність, втрата працездатності та ін.) По території, серед різних груп населення та окремих колективів, а також в часі. При цьому використовуються:
1. Збір, статистична зведення і угруповання інформаційного матеріалу, що характеризує епідеміологічний стан населення.
2. Епідеміологічне обстеження поодиноких і групових захворювань.
3. Опитування та лабораторне обстеження хворих і здорових.
4. Огляд та лабораторне обстеження об’єктів навколишнього середовища.
В основі епідеміологічної діагностики лежить діагностичне епідеміологічне мислення. Діагностичне мислення – це ланцюг логічних побудов, що забезпечує виконання проблем профілактики і висунення, перевірку і доказ гіпотез про фактори ризику щодо умов та механізмів розвитку захворюваності (епідеміологічного процесу) при відомій нозологічної формі хвороби, а іноді і в інтересах її розпізнавання. Епідеміолого-діагностичне мислення ґрунтується на сукупності об’єктивних і суб’єктивних даних, що характеризують конкретні прояви захворюваності (епідеміологічного процесу). Воно реалізується на надорганизменная рівні – популяційному і биоценотическом.
Постановка епідеміологічного діагнозу починається з виявлення першочергових проблем профілактики на основі зваженої оцінки структури захворюваності населення за групами і нозологічними формами хвороб:
1. По кожній групі і (або) нозологічної формі хвороби на основі цифрових матеріалів захворюваності та відомостей про середню чисельності населення за окремі роки підраховуються інтенсивні показники захворюваності по роках і среднемноголетним показниками.
2. Проводиться оцінка значимості окремих груп і нозологічних форм хвороб, в ході якої виділяють наступні критерії оцінки:
а) епідеміологічна значимість хвороб оцінюється за показниками среднемноголетней захворюваності. Однак такий підхід, повністю прийнятний для рядів зі стабілізованою рівнем захворюваності, недостатньо інформативний у випадках динамічних рядів з вираженою динамікою або циклічністю. У цьому випадку для оцінки епідеміологічної значимості хвороб використовуються також показники прогнозованої захворюваності та показники епідеміологічної динаміки;
б) соціальна значимість розраховується на основі сукупного збитку, який наносять хвороби здоров’ю людей, з урахуванням не тільки частоти захворювань, але і з урахуванням їх тяжкості і тривалості перебігу, а також від того руйнівного впливу, який чинить захворюваність та її наслідки (наприклад, режимні заходи) на різні форми життя і діяльності населення;
в) економічна значимість хвороб визначається тією шкодою, якої вони завдають державному господарству, обмежуючи трудові ресурси. Може бути прямий і непрямий збиток. Прямий збиток – це витрати на обстеження і лікування хворих, виплата по тимчасовій непрацездатності та інвалідності, пенсії та допомоги в разі смерті годувальника. Непрямий збиток – це вартість недоотриманої суспільством продукції в результаті непрацездатності через хвороби (догляду за хворими), інвалідності, смерті. Економічні наслідки інвалідності оцінюють, виходячи із середньої тривалості майбутнього непрацездатного періоду.
3. Сукупна оцінка основних проблем профілактики. При остаточній оцінці проблем профілактики враховуються дані різних видів значущості (епідеміологічна, соціальна і т. Д.) Окремих груп і нозологічних форм хвороб.
Виявлення і ранжування проблем профілактики на основі аналізу структури захворюваності у групах і нозологічними формами хвороб – вихідна задача епідеміологічної діагностики. Повний епідеміологічний діагноз включає вирішення наступних завдань щодо окремих груп і нозологічних форм хвороби:
1. Оцінка проявів епідеміологічного процесу по території, серед різних груп населення і в часі (виявлення територій, груп населення, окремих колективів і часу ризику).
2. Виявлення конкретних умов життя і діяльності людей, факторів соціального і природного середовища (включаючи кількість і ефективність профілактичної роботи), які визначають прояви епідеміологічного процесу (формулювання гіпотез про фактори ризику).
3. Перевірка сформульованих гіпотез, розшифровка механізму причинно-наслідкових зв’язків, що призводять до захворюваності, призначення в даній обстановці ефективних заходів.
4. Найближчий і (або) віддалений прогноз захворюваності, оцінка достовірності гіпотез про фактори ризику по ефекту (експериментальне доказ гіпотез), визначення епідеміологічної, соціальної та економічної ефективності заходів профілактики (оцінка витрат і вигод).
Усі завдання епідеміологічної діагностики взаємопов’язані і вирішуються на основі використання епідеміологічних методів дослідження в їх логічній послідовності.
При вирішенні завдань епідеміологічної діагностики використовуються два підходи: ретроспективний епідеміологічний аналіз та оперативний епідеміологічний аналіз.
Ретроспективний епідеміологічний аналіз – це аналіз рівня, структури та динаміки захворюваності, що забезпечує вирішення завдань епідеміологічної діагностики з метою обґрунтування перспективного планування протиепідемічних заходів. Планований період визначає час проведення аналізу. Найбільш типовим часом є кінець календарного року перед плануванням заходів на черговий рік. Повна схема ретроспективного епідеміологічного аналізу стосовно окремих груп і нозологічних форм хвороб включає:
1. Аналіз багаторічної динаміки захворюваності сукупного населення на основі календарних і епідеміологічних років.
2. Аналіз річної динаміки захворюваності сукупного населення за среднемноголетним даними, в роки підвищення і спаду захворюваності, а також в окремі роки.
3. Аналіз показників захворюваності в соціально-вікових групах населення.
4. Аналіз багаторічної та річної динаміки захворюваності в цих групах.
5. Аналіз захворюваності в окремих колективах.
6. Додаткові напрямки аналізу, що випливають з сукупних результатів проведеного аналізу і потреб досягнення кінцевої мети.
Результатом ретроспективного епідеміологічного аналізу має бути обгрунтування ефективних і рентабельних заходів.
Оперативний епідеміологічний аналіз є логічним продовженням ретроспективного епідеміологічного аналізу. Він припускає динамічну оцінку стану і тенденцій розвитку епідеміологічного процесу, що дозволяє уточнити напрямок профілактики. В оперативному епідеміологічному аналізі можна виділити два напрямки аналізу вступник і збираються інформації:
1. Аналіз інформації, що включає непрямі ознаки, за якими можна судити про ймовірну тенденції епідеміологічного процесу.
2. Аналіз інформації, що включає ознаки, безпосередньо відбивають стан і тенденції розвитку епідеміологічного процесу.
В рамках оперативного епідеміологічного аналізу реалізуються наступні напрямки:
1. Оцінка та аналіз результатів лабораторних досліджень.
2. Безперервне спостереження за захворюваністю і оцінка її динаміки.
3. Епідеміологічне обстеження осередків у зв’язку з виникненням поодиноких випадків захворювань (інфекційних).
4. Епідеміологічне обстеження осередків групових захворювань (спалахів епідемій).
5. Санітарно-епідеміологічна розвідка.

Посилання на основну публікацію