Поняття про екологію як науку

Термін “екологія” в науковий вжиток запровадив німецький вчений Е. Геккель (1834-1919), який у своїх працях “Всезагальна морфологія організмів” (1866) і “Природна історія світотворення” (1868) вперше зробив спробу дати визначення сутності нової науки:

“Під екологією ми розуміємо суму знань, що відносяться до економії природи: вивчення всієї сукупності взаємовідносин тварини з довкіллям, як органічним, так і неорганічним, і, насамперед, дружніх і ворожих стосунків з тими тваринами і рослинами, з якими вони прямо чи опосередковано контактують”. Терміном “економія природи” тоді акцентували “природний баланс”, “рівновагу видів”, “гармонію видів”, які й нині є актуальними проблемами екологічної науки.

Завдяки працям Е. Геккеля, Е. Вармінга, А. Бекетова, Г. Морозова, Г. Висоцького, Ф. Кле-ментса, П. Погребняка, Ю. Одума та інших вчених екологія сформувалася як окрема наука. На думку Ю. Одума (1986), “…хоча екологія своїм корінням сягає біології, вона вже залишила її рамки, оформившись у принципово нову інтегральну дисципліну, яка пов ‘язує фізичні, біологічні та соціальні явища, утворюючи міст між природничими і суспільними науками”.

Сучасна екологія розвивається за такими напрямами:

  • • екологія організмів – аутекологія (грец. аигод – сам, один і екологія) розділ екології, що вивчає пристосувальну здатність (адаптацію) окремих видів рослин і тварин до природного довкілля та способи життя видів. Аутекологія вивчає вид на рівні організму (особини, підвиду). Вона досліджує реакцію організму на вплив екологічних чинників, тобто визначає для певного виду оптимальні, песимальні й екстремальні параметри. Важливою складовою аутекології є дослідження дії екологічних чинників на морфологію, фізіологію та поведінку організмів, визначення життєвих форм, біоритмів, життєвих циклів тощо. Термін “аутекологія” в науковий вжиток запровадив швейцарський ботанік К. Шретер (1896);
  • • екологія популяцій – демекологія (грец. S^pog – народ і екологія), або популяційна екологія, вивчає умови формування, структуру і динаміку розвитку популяцій організмів, зокрема, видовий і віковий склад, характер розселення, рясність і щільність, народжуваність і смертність, міжвидові й внутрівидові зв’язки тощо. За визначенням Я. Дідуха (1998), “популяційна екологія – це науковий напрям, що досліджує закономірності взаємозв’язків між організмами певного виду (або видів) та оточуючим середовищем, у результаті чого відбувається формування біосистем (популяцій), здатних до самовідновлення та розвитку”.
  • • екологія угруповань – синекологія (грец. avv – разом і екологія) вивчає багатовидові угруповання організмів (біоценози, біогеоценози, екосистеми). Предмет дослідження синекології – видовий склад, шляхи формування, структура, продуктивність, трофічні зв’язки, взаємодія з чинниками довкілля тощо. Для характеристики колообігу речовини й енергії в угрупованнях синекологія використовує дані аут- і демекології;
  • • екологія ландшафту, або ландшафтна екологія, – наука, за М. Гродзинським (1993), що досліджує взаємодії компонентів і елементів в ландшафтній системі (“ландшафтна екологія – екологія на рівні ландшафту”).

Поняття ландшафтна екологія запровадив німецький географ К. Троль (1939).

Посилання на основну публікацію