Охорона рослинного і тваринного світу

Рослинний і тваринний світ Землі є невід’ємними компонентами навколишнього середовища, які взаємопов’язані один з одним, а також з неживою природою. Тому їх охорона може бути ефективною тільки в тому випадку, якщо будуть враховуватися різні екологічні чинники, які комплексно впливають на рослини і тварин.

Проблема охорони природи

Охорона природи, в тому числі рослинного і тваринного світу нашої планети, відноситься до глобальних проблем сучасності. Її вирішення потребує об’єднаних зусиль та спільних дій вчених, урядових установ та громадських організацій на міждержавному рівні. Цій меті служать створений в 1948 р. Міжнародний союз охорони природи (МСОП) і заснований в 1961 р. Всесвітній фонд дикої природи (WWF). У 1979 р. на сесії Генеральної Асамблеї ООН була заснована «Програма ООН з навколишнього середовища» (ЮНЕП), і в цьому ж році МСОП спільно з WWF виробили «Всесвітню стратегію охорони природи», основні принципи якої полягають у наступному.

  • Необхідно зберегти біорізноманіття сучасної біосфери нашої планети, оскільки тільки в цьому випадку можливе подальше стійке співіснування природи і людства на Землі;
  • Всі види організмів, явища живої і неживої природи мають множинне значення і повинні оцінюватися з різних точок зору. Слід враховувати потенційну корисність і значимість кожного виду організму, того чи іншого природного явища для людини;
  • Охорона одного об’єкта природи означає одночасну охорону інших, тісно взаємозалежних з ним об’єктів. Необхідно охороняти всю сукупність утворюючих природу неживих і живих компонентів, тобто підходити до справи охорони природи комплексно. Таким чином, охорона природи – це система заходів, спрямованих на збереження, раціональне використання і відтворення природних ресурсів Землі. Їх реалізацією в світі в даний час займаються понад 200 міжнародних природоохоронних організацій.

Червоні книги

Винищення людиною тварин і рослин, порушення їх місць проживання призвели до того, що багато з них стали рідкісними і потребують охорони. З ініціативи МСОП в 1966 р вперше була видана Червона книга, що включає види, що підлягають охороні. Після її виходу в ряді країн були створені національні Червоні книги (у СРСР вона з’явилася в 1974 р.).

Підставою для внесення виду (підвиду) в Червону книгу служить його чисельність, а також розміри займаного ним ареалу. Поряд з цим враховується ряд екологічних характеристик: характер харчування, рівні народжуваності і смертності, біотичний потенціал і т. д. Види, що підлягають включенню до Червоної книги, поділяють на кілька категорій.

  • Зникаючі види, чисельність і ареал яких скоротилися до критичного рівня в результаті винищення людиною, руйнування місць проживання або з інших причин (ці види перебувають під загрозою зникнення або близькі до повної загибелі, вони не можуть вижити без активного втручання людини і потребують суворої охорони);
  • Скорочуються види, чисельність і ареал яких мають тенденцію до зменшення під дією антропогенних або інших екологічних факторів (відносно них необхідно посилення заходів охорони та проведення робіт з відновлення чисельності);
  • Рідкісні види, чисельність і ареал яких дійшли до низьких величин з різних причин (необхідно здійснювати охорону місць їх проживання і постійний контроль за чисельністю популяцій);
  • Недостатньо вивчені види, про які немає точних наукових відомостей, але є підстави вважати, що вони можуть потрапити в перші три категорії (ці види потребують подальшого вивчення);
  • Відновлені види, які в минулому були в числі зникаючих, але завдяки вжитим заходам доведені до рівня, що гарантує їх збереження в природі (такі види потрібно продовжувати охороняти, але можна і обмежено використовувати в промислових цілях).

У Червоній книзі вказуються практичні заходи щодо охорони і відновлення виду (заборона промислу, переселення, розведення в неволі і т. д.). Передбачається, що з часом внаслідок вжитих заходів він перестане потребувати захисту. Тому при перевиданні Червоної книги окремі види можуть переводитися з однієї категорії в іншу або зовсім виключатися з неї, якщо загроза зникнення для них минула. Слід зазначити, що Червона книга – це не закон про охорону видів, а програма діяльності, спрямована на збереження живої природи. Її матеріали використовуються при розробці нормативних документів про охорону навколишнього середовища.

Для найбільш повного збереження рослинного і тваринного світу нашої планети, а також пов’язаних з ними компонентів біосфери в різних країнах світу організовуються особливо охоронювані природні території (ООПТ) – заповідники, заказники та національні парки.

Заповідники

Заповідники – ділянки поверхні суші або водного простору, в межах яких весь природний комплекс:

  • рослинність;
  • тварин;
  • ґрунт і т. д.

Всі вони повністю і надовго вилучені з господарського використання і знаходиться під охороною держави. У заповідниках ведеться тільки науково-дослідницька робота. Багато заповідників спочатку були створені для охорони окремих зникаючих видів тварин. Так, Баргузинський заповідник на Байкалі був організований для збереження і відновлення чисельності соболя, Воронезький – бобра, Хоперський – хохуля та ін.

Значення заповідників у справі охорони природи ілюструє їх роль у відновленні чисельності рідкісних тварин, наприклад зубрів. На початку XX ст. зубри зустрічалися тільки в місцях царського полювання: 500-700 особин в Біловезькій Пущі і стільки ж на Кавказі. До 1920 р чисельність зубрів зменшилася в 10 разів, а в 1927 р вбили останнього дикого кавказького зубра. До цього часу вціліло лише 48 тварин в зоопарках Німеччини та Швеції.

Вид опинився на межі повного вимирання, і треба було його рятувати. У 1929 р в Польщі з’явився перший питомник по розведенню зубрів, а в 1948 році був організований Центральний зубровий питомник в Приоксько-Терасному заповіднику під Москвою. Через 40 років після початку робіт з відновлення виду чисельність зубрів досягла 2 тис. особин і їх стали розселяти в межах колишнього ареалу на території:

  • Литви;
  • Польщі;
  • Білорусії;
  • України;
  • Росії.

В даний час в світі живе більше 3 тис. зубрів, з яких близько половини – дикі тварини. Деякі заповідники оголошені біосферними. У них в незайманому стані зберігаються найбільш типові для кожної природної зони біогеоценози.

Заказники

Заказники – охоронювані ділянки (наземні і водні), на яких при обмеженому використанні природних ресурсів охороняють промислові види рослин і тварин. Заказники служать для збору лікарських рослин, грибів, ягід, спортивного полювання, риболовлі і організовуються зазвичай терміном на 10 років. Обмежена господарська діяльність в заказниках допускається лише в тій мірі, в якій це не завдає шкоди охоронюваним об’єктам (мисливсько-промислових звірів, гніздам птахів, нерестовищ і місць нагулу риб, лікарських рослин, грибів та ін.). Заказники суттєво доповнюють систему заповідників, забезпечуючи збереження багатства флори і фауни тієї чи іншої країни.

Національні парки

Національні (природні) парки – охоронювані території та акваторії, на яких розташовані природні комплекси, що представляють екологічну, історичну та естетичну цінність. Перший у світі національний парк – Єллоустонський – був організований в 1872 р. в США. Тут знаходиться близько 3 тисяч:

  • гейзерів;
  • водоспадів;
  • озер;
  • каньйонів;
  • гірських лісів з безліччю унікальних видів тварин і рослин.

Зараз у світі створено більше 2600 національних парків загальною площею більше 400 млн. га. На відміну від заповідників, частина площі національних парків відкрита для регульованого відвідування.

Ботанічні сади та зоологічні парки

У справі збереження і відновлення чисельності рідкісних видів тварин і рослин важливу роль відіграють ботанічні сади і зоологічні парки. Вони дозволяють врятувати окремі зникаючі в природі види організмів і тим самим зберегти генофонд живої речовини біосфери, її біорізноманіття.

Перші ботанічні сади були засновані в Італії (XIV ст.), а потім у Німеччині, Франції, Швеції та Англії (XVI-XVII ст.). В епоху Великих географічних відкриттів вони сприяли інтродукції привезених з далеких країн видів рослин: гевеї, кави, айланту, туї, гінкго та ін. В Росії попередниками ботанічних садів були «аптекарські городи» в Москві (1706) і Санкт-Петербурзі (1714), пізніше ботанічні сади стали створюватися при університетах у великих містах. У південних районах Росії ботанічні сади стали центрами інтродукції субтропічних рослин. Найбільшими живими колекціями рослин в даний час володіють ботанічні сади в:

  • Кью (Англія);
  • Уппсале (Швеція);
  • Калькутті (Індія);
  • Ялті (Україна);
  • Батумі (Грузія).

Зоологічним паркам передували звіринці Вавилона, Стародавнього Риму та Єгипту, що мали просвітницьке і видовищне призначення. У Європі перші зоопарки з’явилися у Відні (1752) і Мадриді (1770). Зараз у різних країнах світу в зоопарках живуть тисячі видів тварин, у тому числі рідкісних і охоронюваних. Найбільші зоопарки у світі – Берлінський (1700 видів) і Амстердамський (1300 видів).

Посилання на основну публікацію