Неклітинні форми життя – загальна характеристика

Віруси. Крім організмів, що мають клітинну будову, існують і неклітинні форми життя – віруси (від лат. Вірус – отрута). Їх властивості дозволяють, з одного боку, вважати їх живими тілами природи, а з іншого боку, розглядати їх як молекули речовин неживої природи. Віруси мають спадковістю і мінливістю. У той же час вони не здатні до самостійного обміну речовин, перетворенню енергії і розмноженню. Тому віруси – перехідна група між живою і неживою природою.

Віруси були відкриті в 1892 р російським ученим Д.І. Ивановским при вивченні мозаїчної хвороби рослини тютюну (рис. 76). Незабаром були відкриті подібні збудники багатьох захворювань рослин і тварин. Їх визначили як паразитичних хвороботворних агентів, які розмножуються тільки в клітинах господаря.

Віруси настільки малі, що до появи електронного мікроскопа їх природа залишалася неясною. Активне вивчення вірусів почалося лише в другій половині XX в. В цей же час оформилася і окрема наука про віруси – вірусологія. В даний час вивчення вірусів йде дуже інтенсивно, відкрито багато нових їх видів.

Частинки вірусів мають симетричну структуру і різноманітну форму (рис. 77). Серед них зустрічаються багатогранники (вірус поліомієліту та вірус герпесу), паличкоподібні (вірус тютюнової мозаїки) і неправильно овальної форми (вірус грипу).

Віруси мають дуже примітивне будова. Окремі частки вірусів – віріони, що складаються з нуклеїнової кислоти і білків. Нуклеїнова кислота служить спадковим апаратом вірусів і може бути представлена як молекулою ДНК, так і РНК. Вона становить серцевину вірусу і захищена капсулою. Капсула побудована з безлічі молекул білка, компоновка яких визначає зовнішню будову віріона. У деяких представників вірусів, крім капсули, може бути ще додаткова оболонка з білків і ліпідів.

Віруси – внутрішньоклітинні паразити, т. Е. Можуть існувати тільки всередині прокариотних і еукаріотних клітин. Поза клітини-господаря вони не виявляють ознак живого, здатні кристалізуватися подібно речовинам неживої природи. Життєдіяльність вірусів призводить до загибелі клітин. При впровадженні в живу клітину вірус починає розмножуватися, пригнічуючи і руйнуючи все клітинні структури. Різні віруси вражають тільки певні клітини. Так, вірус віспи вражає у людини клітини епітеліальної і сполучної тканини, вірус поліомієліту – нейрони головного і спинного мозку, вірус жовтої лихоманки – печінку.

Віруси викликають різні захворювання рослин, тварин, людини і бактерій.

В бактеріальних клітинах паразитують бактеріофаги (від грец. Бактеріон – паличка і фагосом – пожирач) (рис. 78). Бактеріофаги можуть використовуватися як ліки проти бактерій – збудників інфекційних захворювань, наприклад холери і черевного тифу.

Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) викликає захворювання СНІД – синдром набутого імунодефіциту (рис. 79). Віріони ВІЛ мають округлу форму. Зовні вони покриті білково-ліпідної мембраною. Під мембраною розташовується проміжна білкова капсула. Всередині неї знаходиться генетичний апарат ВІЛ – дві молекули РНК.

При попаданні вірусу ВІЛ в кров людини, він вражає лейкоцити, які відповідають за імунітет організму. Уражені лейкоцити або гинуть, або перестають впізнавати чужорідних хвороботворних бактерій і аномальні клітини людини, які утворилися в результаті порушення нормального клітинного поділу. В результаті заражений вірусом ВІЛ людина гине від інфекційного захворювання, так як лейкоцити не діють і не виробляють білки-антитіла. Смерть людини може наступити і від ракового захворювання, до якого приводить розростання аномальних клітин. Вчені ведуть інтенсивний пошук препаратів, здатних захистити або вилікувати це важке інфекційне захворювання людства.

Посилання на основну публікацію