Маловідомі ссавці Африки

Африканський континент настільки своєрідний, що на ньому вміщаються відразу три зоогеографічних царства. Північну частину, де лежить пустеля Сахара, майже повністю займає Палеарктічеського царство. Південна край, вузькою смугою простягнулася вздовж океанського узбережжя, об’єднує рослини і тварин Капського царства. Область Капського царства відрізана від решти Африки групою хребтів, обмежених так званим Уступом Роджерса – колосальним обривом, який відокремлює високі плато Південної Африки від прибережних рівнин. Його протяжність – понад 2000 кілометрів; уступ йде паралельно берегів Індійського й Атлантичного океанів від Південної Родезії до Анголи. Ця область називається Капського царством, бо на його території знаходяться Капські гори, найвищі в Південній Африці.

Проте основна частина континенту, що знаходиться між Сахарою на півночі і Уступом Роджерса на півдні, відноситься до ефіопської царству, названому так на честь місцевої народності – ефіопів. Всі типово африканські ссавці, відомі нам по книгах, кінофільмів і походам в зоопарк, належать саме до фауні Ефіопського царства: слони, бегемоти, жирафи, антилопи гну, леви, гепарди.
Цікаво, що «типові африканці» якраз і не є справжніми уродженцями континенту. Майже всі місцеві чотириногі представляють собою кілька змінився осколок фауни, що існувала близько 15 мільйонів років тому в серці Євразії – на просторі від Південного Уралу до Північного Причорномор’я і сусідніх територіях. Ця викопна фауна носить назву гіппаріоновой – на честь вимерлої трипалої низькорослої конячки гіппаріона.

Велика частина Ефіопського царства лежить в межах піднесених плато без різких перепадів висот, за винятком гір Абіссінії і ланцюжки вулканів у східній частині Центральної Африки. У таких умовах повітряні потоки, що дмуть з океану, затримуються піднесеними перешкодами і втрачають вологу, від чого на більшій частині Африки панує дуже сухий клімат. Оскільки лінія екватора перетинає континент навпіл, то сонце тут пригріває дуже сильно, і тому клімат в Африці не тільки посушливий, а й жаркий.
Не дивно, що в таких умовах головний тип рослинності – це савана, тропічна степ з високою травою, колючими чагарниками і деревами, що ростуть або поодинці, або невеликими групками. В основному в африканських саванах виростають крислаті, схожі на парасольку акації, велетенські толстоствольних баобаби, химерні деревовидні молочаї і пальми дум. Савани служать сприятливим середовищем для кочових стад копитних і полюють на них хижаків.

На півдні континенту, недалеко від кордонів з Капського царством, савани плавно переходять в пустелю Калахарі. Уздовж берегів Гвінейської затоки, на заході Центральної Африки, де знаходиться долина річки Конго, і в гірських масивах Узамбара і Улугуру (Танзанія) савани змінюються екваторіальними дощовими лісами, багатими всілякої рослинністю. Ці густі ліси, однак, не утворюють суцільного пояса і найчастіше прив’язані до річок. Такі ліси, в основному ростуть у басейнах річок, називаються галерейними. Вони перемежовуються з чагарниками сухого чагарнику (скребом), саванной і напівпустелями. Незаймані ліси служать домом для карликових підвидів слона, карликових бегемотів, диких лісових свиней і найбільших людиноподібних мавп – горил.

Відомі три підвиди горил – берегова, низинна і гірська. Берегову і низинну горил мандрівники описали ще в XIX столітті. Це досить великі мавпи, самці яких досягають зростання 180 сантиметрів. Берегові і низинні горили поширені в дощових лісах від Габону до Республіки Конго. А от про існування гірської горили науковий світ дізнався лише в 1901 році. Основне місце проживання гірської горили сьогодні – це вулканічний ланцюг Вірунга в Центральній Африці.

Гірська горила значно більші інших. Дорослі самці цього підвиду можуть досягати зростання 2 метри при масі тіла понад 200 кілограмів та кола біцепсів 65 сантиметрів. Незважаючи на настільки грізний вигляд все горили (і гірські, та інші) досить миролюбні. Вони сплять по 14-15 годин на добу, включаючи післяобідній сон, а все інше час годуються й ніжаться на сонці. Изза вирубки лісів і браконьєрства чисельність обох видів неухильно скорочується, від чого тварина занесена до Міжнародної Червоної книги.

Іншим дивним мешканцем африканського лісу є карликовий жираф окапі, теж відкритий зоологами порівняно недавно: лише в 1919 році були вперше отримані достовірні докази того, що дивовижна тварина існує насправді. Окапі відрізняється від свого більш відомого родича камелопардаліса (Giraffa camelopardalis) у першу чергу короткою шиєю, яка робить окапі схожим на поні. Довга шия жирафа-камелопардаліса служить пристосуванням для життя в савані. Тут нечисленна деревна рослинність, та й ті деякі дерева, які зустрічаються, обсипані листям лише на самих верхніх гілках своєї крони. Величезна триметрова шия допомагає дотягнутися до їжі. Без такої шиї жирафу довелося б конкурувати з численними антилопами і, отже, голодувати.

Доісторичні предки камелопардаліса, звані палеотрагамі, володіли звичайної шиєю, як у всіх інших копитних, тому що населяли ліси Євразії, у тому числі і нашої країни. У лісовій середовищі немає чого тягнутися до маківках дерев, оскільки листя достатньо і на нижніх гілках. До того ж довга шия часто потрапляла б у природні пастки з переплетених гілок. Окапі полягає в найближчому спорідненість з вимерлими палеотрагамі, тобто є як би «живим викопним» – реліктом.

Інша помітна відмінність окапі від камелопардаліса – окрас. Як всім чудово відомо, шкура жирафа жовтувата, покрита коричневими п’ятами у вигляді багатокутників або безформних плям. Зрідка зустрічаються білі жирафи. Оксамитова шерсть окапі на тулуб пофарбована в приємний темно-шоколадний колір з червонуватим відтінком. Голова копитного здебільшого біла з чорною «пов’язкою» на кінчику морди. Витягнуті тонкі ніжки – білого або ніжно-кавового кольору з поперечними чорними смугами, як у зебри.

І, звичайно, головне – велика різниця в розмірах. Дорослий камелопардаліс в холці досягає 2 метрів, а ще 2-2,5 метра припадають на шию при загальній масі тварини до 700 кілограмів. Окапі в порівнянні з ним просто карлик: його висота в холці дорівнює 150-170 сантиметрів, а вага не перевищує 250 кілограмів. Зустрічається окапі приблизно там же, де і гірська горила, – в заповідних лісах Салонга, Маїко і Вірунга (Республіка Конго).

Приклади окапі і гірської горили показують, що тваринний світ Африки вивчений не так добре, як можна подумати. Якщо підсумувати знання зоологів про африканську фауну, то можна сказати, що в межах Ефіопського царства зустрічаються представники приблизно 38 сімейств ссавців. З них 12 родин ендемічні, тобто не зустрічаються в інших царствах. Багато мандрівники, котрі відвідували Африку, помічали, що Ефіопське царство – це царство хижих ссавців, з яких найбільш різноманітні котячі і віверрових. Оскільки африканські кішки всім добре відомі, то варто звернути увагу на їх набагато менш знаменитих родючий з сімейства віверрових.

Посилання на основну публікацію