Кампілобактерії (рід Campylobacter)

Таксономія. Рід Campylobacter (від грец. Campylos – кривий, зігнутий) включає 16 видів. У патології людини найбільше зна- чення мають C. jejuni, C. coli, C. lari, C. fetus, C. intestinales.

Морфологія, культуральні, біохімічні та антигенні властивості. Грамнегативні покручені рухливі бактерії, що не утворюють ні суперечка, ні капсули. В мазках з патологічного матеріалу розташовуються попарно у вигляді крил летить чайки. Мікроаерофіли не ферментує цукру, як джерело енергії використовують амінокислоти, володіють окислювальним метаболізмом. Ростуть при зниженому парціальному тиску кисню в атмосфері 5-10% СО2 на складних поживних середовищах з додаванням антибіотиків для видалення супутньої флори: грамнегативної – поліміксину, грамположительной – ванкомицина, грибів – амфотерицина. Більшість видів, за винятком C. intestinales, є -ются терморезистентності, здатними рости при 42? С. Мають оксидазної і каталазной активністю. Диференціація всередині роду проводиться за здатністю гідролізу гіппурат і індоксілацетата і можливості зростання при 42? С. Має О-і Н-антигени, за якими підрозділяються на 60 сероварів.

Резистентність. Чутливі до нагрівання, дезінфектантів, кисню повітря.

Фактори патогенності. Ендо- та екзотоксини (ентеротоксин і цитотоксин), поверхневі структури, що забезпечують адгезію.

Епідеміологія, патогенез і клінічна картина. Кампилобактериоз – зооантропонозная інфекція з фекально-оральним механізмом передачі, що протікає найчастіше у вигляді спалахів ентероколітів; у дітей та імунодефіцитних осіб може протікати у вигляді системної інфекції. Є випадки внутрішньолікарняної інфекції, викликаної C. intestinales.

Найважливіше джерело інфекції – сільськогосподарські тварини. Відзначено адаптації певних видів збудника до певних видів тварин: C. jejuni, що є най- більш частим збудником ентероколітів у людей, виділяється від великої рогатої худоби та птиці; C. coli – від свиней, C. lari – з устриць. Шляхи передачі водний, аліментарний, контактнобитовим. Захворювання, що протікає у формі ентероколіту, після інкубаційного періоду, що дорівнює 2-3 дням, починається гостро з рідкого проносу як наслідок дії ентеротоксину, який змінюється кривавим стільцем – результат дії цитотоксину. Розлади кишечника супроводжуються лихоманкою і абдомінальними болями.

Лабораторна діагностика. Основний метод – бактеріологічний. Матеріалом для дослідження служать кров, ліквор, випорожнення, блювотні маси (в залежності від форми захворювання); продукти харчування, воду поміщають в спеціальну середу накопичення, що містить солі заліза, піруват, тіогліколят, лизировать кінську кров, антибіотики, і інкубують в СО2-інкубаторі протягом 24-46 ч. Після цього роблять пересівши на спеціальні елективні середовища, які інкубують СО2 – інкубаторі протягом 1-5 діб. Після чого проводять межвидовую ідентифікацію за біохімічними властивостями та чутливості до температури.

В якості додаткових методів проводять серологічне дослідження (РІФ, РПГА) і ПЛР. Експрес-діагностику проводять за допомогою РІФ.

Лікування – етіотропна антибіотикотерапія (еритроміцин, ципрофлоксацин).

Специфічна профілактика не розроблена. Проводяться протиепідемічні та протиепізоотичні заходи.

Посилання на основну публікацію