Історія розвитку знань про будову і функції організму людини

Людина завжди прагнув пізнати своє тіло. Витоки анатомії йдуть у далекі доісторичні часи. Наскальні малюнки говорять про те, що первісні мисливці вже тоді знали про розташування життєво важливих органів та їх значенні для організму.

Відомості про будову серця, легень, нирок та інших органів містяться в дійшли до нас стародавніх книгах: китайської «Нейцзін» (XI-VII ст. До н. Е.), Індуської «Аюр-Веда» (IX-III ст. До н . е.).

Серед перших відомих історії вчених слід насамперед назвати давньогрецького лікаря Гіппократа (460-377до н.е.). Він сформулював вчення про чотири типи статури і темпераменту. У своїх роботах він узагальнив всі розрізнені відомості про будову людського тіла, отримані його попередниками.

Інший знаменитий учений – грек Арістотель (384-322 до н. Е.) Дав назву головному кровоносної судини – «аорта», зазначив загальні риси в будові людини і тварин. Аристотель стверджував, що кров утвориться в печінці і звідти надходить до серця – джерела почуттів, де зігрівається і по венах відтікає до всіх органів тіла.

Давньоримський лікар Клавдій Гален (131-201) першим зацікавився функціями органів. Через існуючого тоді заборони на розтин трупів людей Гален вивчав анатомію людини, розкриваючи тварин-свиней, собак, овець, мавп: він був упевнений у подібності будови тіл тварин і людини. Протягом чотирнадцяти століть його роботи були основним джерелом анатомічних і медичних знань.

В епоху раннього феодалізму (V-Хвв.) Панування церкви гальмувало розвиток природничих наук у країнах Європи. У той же час ці науки швидко розвивалися в країнах Сходу. Однак мусульманська релігія, як і християнська, забороняла розкривати трупи, тому анатомію вивчали за книгами Гіппократа, Аристотеля, Галена.

Вчений і лікар Абу Алі ібн Сіна (Авіценна) (980-1037) написав енциклопедичний праця «Канон лікарської науки», в якому містилося багато медичних відомостей того часу. Одна з глав цієї праці присвячена анатомії людини. У ній дано загальний опис будови і функцій людського тіла, наведені відомості про кістках, суглобах, м’язах, сухожиллях, будові зубів, черепа і нервів.

На початку II тисячоліття починається швидкий розвиток торгівлі, культури, ростуть міста, розвиваються науки, серед них- біологія та медицина. У Європі виникають перші медичні школи. Розвитку анатомії сприяло відкриття в Європі в XII-XIV ст. перших університетів. У XIV-XV ст. університетам було дано право за особливим розпорядженням для навчальних цілей розкривати один-два людських трупа на рік.

У 1326 р Мондино да Люцце (1275-1327) видав перший підручник з анатомії.

Особливих успіхів анатомія, як і інші науки, досягла в епоху Відродження. Особливо великий внесок у розвиток анатомії внесли Леонардо да Вінчі (1452-1519) і Андреас Везалий (1514- 1564).

Чудовий художник, математик, інженер Леонардо да Вінчі вивчав пропорції тіла, вперше склав класифікацію м’язів, зробив близько 800 точних малюнків кісток, м’язів, серця та інших органів, науково описав їх. Ці малюнки довгий час перебували в різних приватних зібраннях, і тільки в кінці XIX е. Стало відомо про анатомічні роботах Леонардо. Ці малюнки не втратили пізнавального значення і в наші дні.

А. Везалий у своїй праці «Про будову людського тіла» вперше описав систематичну анатомію людини (по системах – кістки, м’язи, нутрощі і т. Д.), Засновану на власному досвіді розтину трупів. Не випадково тому А. Везалія називають основоположником сучасної систематичної анатомії. У той час анатомія була під забороною, і А. Везалий змушений був таємно, з небезпекою для життя добувати трупи, витягуючи їх вночі з могил на кладовищі. У своїх анатомічних працях А. Везалий указував на анатомічні помилки попередників, за що піддавався гонінням з боку противників і недоброзичливців. Покинувши через це Падуанський університет, де він викладав анатомію і хірургію, А. Везалий зайняв пост придворного лікаря.

Учнями і послідовниками А. Везалія в XVI-XVII ст. були зроблені багато важливі відкриття, виправлені допущені раніше помилки. Так, Г.Фаллопій (1523-1562) в «анатомічних спостереженнях» вперше ретельно описав будову багатьох кісток, м’язів, органів слуху, зору. Б. Євстахій (1510-1574) вивчав анатомію зубів, нирок, вен, органу слуху, займався порівняльною анатомією. І. Фабрицій (1537-1619) вивчав будову стравоходу, гортані, описав венозні клапани. Іменами цих дослідників були названі описані ними органи: фаллопієва (маткова) труба, евстахиева (слухова) труба, фабрициева сумка.

У XVII-XIX ст. анатомія збагатилася новими фактами і відкриттями. У 1628 р англійський учений У Гарвей (1578-1657) в своїй книзі «Анатомічні дослідження про рух серця і крові у тварин» довів, що кров рухається по замкнутому колу: по артеріях від серця, по венах – до серця. Його роботи послужили формуванню самостійної науки про роботу органів – фізіології.

Завдяки вдосконаленню мікроскопа Л. ван Левенгуком (1632-1723) з’явилася можливість вивчати мікроскопічну будову органів і тканин.

У 1661 М. Мальпігі (1628-1694), вивчаючи легені, відкрив альвеоли і капіляри, які є сполучною ланкою між артеріями і венами легенів. У 1685 р Г. Бідлоо (1649-1713) довів. що нерви складаються зі скупчення тонких нервових волокон. К. М. Бер (1792- 1876) відкрив яйцеклітину людини.

У Росії перші анатомічні відомості можна знайти вже в стародавніх рукописах X-XIII ст. Перші медичні школи (академії) у нас були відкриті в XVII-XVIII ст. У 1658 р Єпіфаній Славинецький переклав російською мовою праці Везалія. Великий внесок у розвиток науки про будову тіла людини внесли перші вітчизняні вчені-анатоми. А.П.Протасов (1724-1796) – автор багатьох російських анатомічних термінів, робіт про статуру людини, будову і функції шлунка. С. Г. Зибелін (1735- 1802) опублікував книгу «Слово про складання тіла людського і про способи, як оне оберігати від хвороб», у своїх працях висловив думку про спільність походження тварин і людини. Лікар К. І. Щепин (1728-1770) першим почав викладати анатомію та інші науки російською мовою.

Перші підручники з анатомії в Росії з’явилися на початку XIX ст .: керівництво П. А. Загорського (1764-1846) «До свідомості будови людського тіла», «Курс анатомії» Е.О. Мухіна (1766-1850) і перекладений М. І. Шийним (1712-1762) на російську мову праця з анатомії Гейстера.

Творцем нової галузі науки – топографічної анатомії, яка описує взаємне розташування внутрішніх органів один щодо одного і по відношенню до кісток скелета, і вчення про розташування основних кровоносних судин і нервових стовбурів був М. І. Пирогов (1810-1881).

П. Ф. Лесгафт (1837-1909) – автор багатьох творів з теоретичної анатомії, в яких він досліджував взаємозв’язок функцій органів та їх будови.

Велика роль у розвитку анатомії належить професору Московського університету Д. Н. Зернову (1843-1917). Він досліджував індивідуальну мінливість борозен і звивин головного мозку, органи чуття, видав підручник з анатомії людини, перевидавався 14 разів. Харківський анатом В. П. Воробйов (1876-1937) розробив нові методи дослідження нервів серця, шлунка, створив п’ятитомний «Атлас анатомії людини». Воробйов винайшов новий метод бальзамування, який був застосований для збереження тіла В. І. Леніна. У Петербурзі – Ленінграді працював відомий анатом В. Н. Тонке (1872-1954), який вивчав манівці струму крові, нерви багатьох органів. Він автор відомого підручника з анатомії людини.

У невеликому розділі неможливо описати той внесок, який внесли вчені в розвиток знань про будову тіла людини.

З усіх наук, що вивчають організм людини, виділимо найголовніші.

Анатомія людини (від грец. «Анатома» – розтин, розсічення) – наука про будову людського тіла.
Фізіологія людини (від грец. «Фізис» – природа) – наука про функції людського організму і його органів.
Гігієна (від грец. «Гігієнос» – здоровий) – наука, що вивчає вплив природного середовища, праці та побуту на організм людини з метою розробки заходів з охорони здоров’я.

Посилання на основну публікацію