Голарктичне царство

Голарктичне флористичне царство – найбільше за площею. Воно охоплює позатропічну частину північної півкулі, тобто всю Євразію, за винятком Індокитаю та Індостану, що лежать на південь від тропіка Козерога, північну позатропічну Африку і майже всю Північну Америку. На території Голарктики трапляються арктичні пустелі, тундри, ліси (хвойні, мішані, широколистяні літньозелені, субтропічні), середземноморські ліси і чагарники, степи, прерії, напівустелі, пустелі, рослинність гір помірних широт.

У складі флори цього царства наявно 50 повністю або частково ендемічних родин, зокрема гінкгові, телігонові, адоксові, букові, платанові, розові, вербові, селерові тощо. Найбагатша серед флор Голарктичного царства флора Бореального підцарства. Вона налічує в своєму складі багато ендемічних родин і родів; для деяких областей характерна наявність значної кількості давніх і примітивних родин і родів.

Циркумбореальна область, яка є найбільшою в Бореальному підцарстві, охоплює всю Європу (крім Середземномор’я), Північну Анатолію, Кавказ (крім Талишу й аридних областей), Урал, Сибір (крім південно-східної частини течії р. Амур), Камчатку, Північний Сахалін, північні Курильські острови (на північ від о. Ітуруп), Алеутські острови, Аляску і більшу частину Канади. У флорі області немає ендемічних родин. Кількість ендемічних родів також порівняно незначна. До них належать кінський часник, лунарія, шиверекія, сольданела, яглиця (рис. 9.2), медунка, водяний різак, гніздівка тощо. Більшість ендемічних родів зростає в Піренеях, Альпах і на Кавказі. Найбільш насичені ендемічними видами Піренеї, Альпи, Карпати, Крим, Кавказ, гори Сибіру і Канади. Характерними для Циркумбореаль-ної області з хвойних є види сосни, ялини, ялиці, модрини, в Канаді – тсуги і туї; з широколистяних – дуба, бука, берези, вільхи, клена, граба, тополі, верби, ясена, в’яза, липи, горіха, хмелеграба, кизилу. Досить поширені види сливи, глоду, груші, яблуні, горобини, рододендрона, калини (рис. 9.3), бузини тощо.

Більша частина Циркумбореальної області зайнята хвойними, мішаними і широколистяними лісами. На півночі області переважають болота і тундра, на півдні – лісостеп і степ. У горах рослинність формується відповідно до закономірностей вертикальної поясності. Пояс високогірної рослинності найбагатший ендемічними таксонами.

Східноазійська область охоплює Східні Гімалаї, гірську Північну М’янму, гірський Північний Тонк, значну частину континентального Китаю і о. Тайвань, півострів Корею, острови Рюкю, Кюсю, Сі-коку, Хонсю, Хоккайдо, південні острови Курильської гряди, південну і центральну частини Сахаліну, Примор’я, значну частину басейну р. Амур, а також південно-східну частину Забайкалля і східну та північно-східну частини Монголії. Флора області дуже своєрідна й багата. В її складі 14 ендемічних родин і понад 300 ендемічних родів; усього близько 17 тис. видів. Такі ендемічні роди, як гінкго (рис. 9.4), елеутерокок, лимонник, магнолія та деякі інші свідчать, безумовно, про давній вік цієї флори.

Атлантично-Північноамериканська область займає простір від атлантичного узбережжя Північної Америки до Великих рівнин і від узбережжя Мексиканської затоки до південних районів Канади. Флора цієї області характеризується великим багатством і високим ендемізмом. Ендемічними тут є дві родини і майже 100 родів; дуже багато ендемічних видів, серед яких чимало третинних реліктів. Дослідженнями виявлено, що у флорі Атлантичного узбережжя Північної Америки і флорі Східної Азії є багато спільних родів і близьких вікарних видів, що, безумовно, свідчить про існування в минулому зв’язків між Азією і Північною Америкою. Ці зв’язки були двобічними, проте основною все ж була флора Східної Азії.

Область Скелястих гір розміщена в межах Західної Канади і західних штатів Північної Америки, від Аляски до Нью-Мехіко. її флора близька до флори Циркумбореальної області, водночас і досить самобутня для виділення в самостійну. Тут є одна ендемічна родина, кілька десятків ендемічних родів і значна кількість ендемічних видів. Переважають на території області хвойні ліси, до складу яких належать сосна жорстка, туя складчаста, секвоя вічнозелена (рис. 9.5).

Макаронезійська область охоплює Азорські острови, Мадейру, Канарські острови та острови Зеленого Мису. Тут порівняно небагато ендемічних родів. Найба-гатша флора Канарських островів, яка характеризується досить високим видовим ендемізмом. Значна частина ендемічних видів є давніми, реліктовими. Це види лавру (рис. 9.6), суничника, чагарникової капусти. Для рослинного покриву Макаронезії характерні вічнозелені лаврові ліси, які серед сучасних рослинних формацій є найближчими до міоценових і пліоценових лісів Європи і Кавказу.

Середземноморська область охоплює Піренейський, Апенінський і Балкан-ський півострови, острови Середземного моря, Мароко, Північний Алжир, Туніс, північно-західну Триполітанію, узбережжя Палестини, Ліван, західну Сирію, західну Анатолію, а також південно-гірську частину Криму і Чорноморське узбережжя Кавказу. Ендемічними у флорі області є родина афілантових, близько 150 родів, більшість з яких належать до родин капустяних, кипарисових, бобових, селерових, айстрових і злакових. Видовий ендемізм у флорі області досягає 50%.

Природний рослинний покрив Середземномор’я зберігся тільки в деяких гірських районах. На рівнині та в передгір’ях він дуже видозмінений або й цілком знищений і замінений культурною флорою. Типовими рослинними угрупованнями області є жорстколисті і хвойні ліси з дубів кам’яного і коркового, лаврів, каштана посівного, суничника дрібноплідного, миртів, оливки, сосен чорної, далматської, пінії, ялиць білої, грецької, македонської, кедрів ліванського (рис. 9.7) і атласького, а також, різноманітні формації чагарників і чагарничків

(шибляк, гарига) з дуба пухнастого, граба, оливки, подушкоподібних форм астрагалів та інших видів.

Посилання на основну публікацію