Ендокринна функція неендокринних органів

Багато інші органи також мають ендокринні клітини, які виробляють гормони, це нирки, серце, шлунково-кишковий тракт, головний мозок і жирова тканина.
Нирки
У нирках є ендокріноціти, які розташовуються дифузно. Вони секретують в кров три гормону: кальцитриол, еритропоетин, ренін.
Кальцитриол разом з тиреокальцитонін і паратіреоідін регулює обмін кальцію. Цей гормон є активним метаболітом вітаміну D3, який утворюється мітохондріями епітелію в проксимальних ниркових канальцях. Гормон робить свою дію в тонкій кишці та нирках. У тонкому кишечнику він посилює всмоктування кальцію. У проксимальних ниркових канальцях кальцитриол підсилює зворотне всмоктування іонів кальцію та фосфатів, в результаті чого концентрація кальцію в крові збільшується.
Еритропоетин – це гормон, що регулює еритропоез. Він утворюється інтерстиціальними клітинами мозкового шару ниркової тканини. Стимулюють утворення еритропоетину гіпоксія, гіпоксемія. Утворився еритропоетин діє стимулююче на червоний кістковий мозок, на еритроцитарний паросток, сприяє утворенню гема в гемоглобіні і глобіну – в дозріваючих еритроцитах.
Ренін утворюється особливими, міоепітеліальние клітинами нирок. Вони утворюють юкстагломерулярного апарату нирок. Велика частина його (90%) розташована в товщі стінки аферентного судини, менша – у висхідному коліні петлі Генле (5%), в щільному плямі, що знаходиться між кровоносними судинами (5%).
Фактори, що стимулюють утворення реніну:
1) зниження кров’яного тиску в периферичному кровотоці;
2) зменшення об’єму циркулюючої крові;
3) зменшення обсягу міжклітинної рідини;
4) підвищення тиску в приносить посудині;
5) підвищення тонусу гладкої мускулатури приносить судини;
6) підвищення концентрації іонів натрію і хлору у верхньому відділі петлі Генле;
7) підвищення тонусу симпатичного відділу вегетативної нервової системи.
Значення реніну
Дія реніну в організмі обумовлено ангиотензином-2. Ренін надходить в кровотік, взаємодіє з α-2-глобуліном – ангіотензіногеном (це білок, який до впливу реніну знаходиться в неактивному стані). Під дією реніну він переходить в ангіотензин-1, який теж неактивний, але під впливом ангіотензинперетворюючого ферменту переходить в ангіотензин-2. До ангіотензину-2 в судинах наднирників, нирок є рецептори АТ-1 і АТ-2. Відбувається їх специфічна взаємодія.
Ефекти реніну можна розділити на ниркові і позаниркових.
Позаниркових ефекти реніну:
1) стимуляція секреції альдостерону корою наднирників;
2) збільшення кров’яного тиску за рахунок скорочення артеріол;
3) збільшення тонусу симпатичної нервової системи;
4) збільшення скорочувальної здатності міокарда.
Ниркові ефекти реніну:
1) збільшення реабсорбції іонів натрію в нефроне і виведення калію;
2) зменшення фільтраційної здатності нирок – зменшення утворення сечі.
Таким чином, в організмі функціонує ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. При ураженні нирок виникають ниркова гіпертензія, спазм що приносять судин і розвивається гіпертонічна хвороба ниркового генезу. Лікування її проводять інгібіторами АПФ (ангіотензинперетворюючого ферменту).
Серце
Праве передсердя утворює біологічно активні речовини білкової або пептидної природи – передсердний натрій-уретіческій пептид – атріопептід.
Атріопептід депонується в гранулах кардіоміоцитів правого передсердя, звідки виділяється в системний кровотік під впливом таких чинників, як:
1) підвищення кров’яного тиску в правому передсерді;
2) розтягнення мускулатури правого передсердя;
3) підвищення вмісту в крові вазопресину;
4) порушення вегетативної нервової системи – обох її відділів одночасно.
Ефекти натрійуретичного пептиду можна розділити на судинні і ниркові.
Судинні ефекти:
1) зниження тонусу гладкої мускулатури судинної стінки;
2) зниження артеріального тиску;
3) підвищення проникності гистогематических бар’єрів;
4) збільшення транспорту кисню з крові в міжклітинний простір.
Ниркові ефекти артіопептіда:
1) підвищення виведення з організму іонів натрію і хлору, придушення їх реабсорбції, збереження іонів калію;
2) діуретичну дію – посилення фільтрації води в нирках;
3) гальмування утворення реніну в юкстагломерулярном апараті – гальмування роботи системи «-ангіотензин-альдостерон».
Шлунково-кишковий тракт
Слизова оболонка шлунка, дванадцятипалої кишки і тонкого кишечника містить клітини, що виробляють гормони, які регулюють моторну і секреторну функції шлунково-кишкового тракту.
Ентерогормони утворюють: гастрин, ентерогастрін, секретин, холецистокінін, панкреозимин, панкреатичний поліпептид (утворюється в острівцях Лангенгарса і слизової тонкої кишки), вазоактивний інтестинального пептид, мотілін.
Жирова тканина
У 1997 р в США було доведено, що біла жирова тканина утворює гормон. Він впливає на центральну нервову систему.
Лептин впливає на центр голоду і насичення в комплексному центрі довгастого мозку. Він також підсилює обмін жирів і підвищує рівень енергетичного обміну, при цьому спостерігається зниження ваги.
У головному мозку виявлений гипоталамический нейропептид J. Він є антагоністом лептину, при його впливі підвищується апетит, знижується рівень енергетичного обміну та обміну речовин, тому можливий розвиток ожиріння.
Лептин також впливає на репродуктивні функції організму, на його ріст і розвиток. Він гальмує функцію гіпоталамуса.
Ейконазоіди – місцеві гормони, утворюються в кожній клітині органу і тканин. Ці гормони утворюються з фосфоліпідів клітинних мембран і проникають в міжклітинний простір, діючи поруч. Тривалість дії не перевищує 20 с.

Посилання на основну публікацію