✅Екосистема Чорного моря

Абіотичне середовище

Чорне море – одне з найглибших внутрішніх морів, глибина якого сягає 2245 м. Площа моря перевищує 422 тис. км2, а об’єм – 547 тис. км3. Щоб заповнити цю западину, найбільшій річці басейну – Дунаю – потрібно 2700 років.

Прихідна частина водного балансу складається з річкового стоку (310 км3/рік), атмосферних опадів (230), надходжень поверхневих азовських вод (48) і природних середземноморських (175), що в сумі становить 763 км3/ рік. Витратна частина складається з випаровування (360 км3/рік), витоку поверхневих вод у Мармурове море (360), витоку придонних вод в Азовське море (до 34), що в сумі становить 754 км3/рік.

Солоність вод Чорного моря на поверхні становить 17-18%, зростаючи на глибині 80 м до 19-20%, а в придонних горизонтах – до 22-22,5%.

Вода Чорного моря опріснюється внаслідок стоку таких найбільших річок, як Дунай (204 км3/рік) та Дніпро (48 км3/рік). Від впливу вод цих річок формується якість морської води, її хімічний склад і стан біоти. Твердий стік Дунаю становить 85 млн т, з яким у море потрапляють різноманітні речовини-забруднювачі.

Зокрема, за даними В. Романенка (2001), з дунайською водою в море щорічно надходить до 250 тис. т азоту, 50 тис. т фосфору, 206 тис. т нафти, 48 тис. т детергентів, 12 тис. т цинку та багато інших забруднювачів. Після аварії на ЧАЕС 1986 року зі стоком Дніпра в Чорне море надходять радіонукліди 137Cs і 90Sr, що суттєво погіршило екологічну ситуацію.

Температурний режим поверхневих вод влітку змінюється від 27-28°С біля берегів до 22°С у центральних частинах моря. З глибиною температура знижується, а з глибини 150-200 м і до дна є сталою (близько 9°С).

Взимку поверхневі води сильно охолоджуються і в північних районах температура може знижуватися до -1,4°С, спричиняючи льодовий покрив. На інших ділянках акваторії моря на поверхні зберігається температура 8-9°С.

Газовий склад чорноморських вод – це окреме питання. Адже слабке перемішування вод призводить до застійних процесів, що спричиняють дефіцит кисню у глибинних горизонтах.

Рештки органічних речовин не окислюються і нагромаджуються в донних відкладах, сприяючи виділенню сірководню. Такі донні відклади можуть містити до 35% органічних речовин. Вони у процесі висихання можуть горіти, як сапропелі. З усієї маси чорноморської води лише 13% має достатню кількість розчиненого кисню для існування живих організмів.

Решта 87% морських вод непридатні для життя, враховуючи насиченість сірководнем (крім сіркобактерій). За 60-річний період спостережень у північно-західній частині моря верхня межа сірководневого горизонту була постійною і становила 120±10 м.

Правда, деякі вчені вважають, що викиди метану з мікровулканів на морському дні можуть спричинити в час землетрусів підняття сірководню на поверхню і вибухову реакцію у разі з’єднання з атмосферним киснем. Інші вчені такий розвиток подій категорично заперечують.

Біота Чорного моря

Органічний світ Чорного моря налічує 4373 види і внутрішньовидових гідробіонтів. Серед них Ю. Зайцев (1988) виділяє:

  • 25 родів бактерій;
  • 175 видів грибів;
  • 471 – планктонних водоростей;
  • 1061 – планктонних безхребетних;
  • 346 – водоростей в макрофітобентосі;
  • 159 – вищих водяних рослин;
  • 497 – безхребетних в мейобентосі;
  • 875 – безхребетних у макробентосі;
  • 154 – риб;
  • 4 – морських ссавців.

Описано також 264 види паразитів морських і прісноводних організмів. Щорічна продуктивність рослин кисневого горизонту (до глибини 100-200 м) сягає близько 2 млрд т, що становить 48 т/га морської акваторії. У північно-західній частині Чорного моря біомаса літнього планктону сягає 400-800 мг/м3.

У цій частині моря біомаса, фітопланктону завжди більша, ніж біля берегів Криму, Кавказу чи в центрі. Це пояснюють виносом біогенних елементів стоком Дунаю. Так характеризують і біомасу донних макрофітів, серед яких особливе місце посідає червона водорость філофора, яку 1908 року відкрив С. Зернов і з якої виготовляють агар-агар – речовину, яку використовують у косметичній та харчовій промисловості.

У біопродуктивності фітопланктону простежують два максимуми – осінньо-зимово-весняний, коли розвиваються діатомові водорості, та літній – у період розмноження перидиніума.

У прибережних зонах і затоках планктон значно рясніший, ніж у внутрішніх частинах моря. З глибиною його кількість зменшується і на межі із сірководневим горизонтом зникає цілком.

Розподіл донної фауни від нульової відмітки до глибини 200 м вперше з’ясував С. Зернов (1912), який описав вісім типів біоценозів бентосу й опублікував біогеографічну картину морського бентосу.

Продовжив біогеографічні дослідження С. Зернова український гідробіолог Ю. Зайцев. Ось як він характеризує один з морських біоценозів (1998): “Густі зарості філофори заввишки до 1 метра перетворилися у величезне угруповання (біоценоз) десятків видів тварин:

  • губок;
  • молюсків;
  • бокоплавів;
  • креветок;
  • крабів;
  • та інших безхребетних, а також риб.

Бо для одних філофора – пожива, для других – місце нересту, для третіх – місце зимівлі, для четвертих притулок, а для усіх тварин – джерело кисню. І що дивно – більшість постійних мешканців заростей філофори відрізняються інтенсивним червоним забарвленням. Це червоні черепашки, червоні креветки, краби, бички тощо”.

Бентос представлений мідіями, устрицями, рапанами, креветками. Інші види безхребетних представлені не так широко. У шельфовій зоні біомаса бентосу становить від 20 до 100 г/м2, а в місцях скупчення перевищує ці показники.

Порівняно із Середземним морем чорноморська іхтіофауна бідніша (154 види). Вона складається переважно із середземноморських мігрантів (105 видів), які не дуже вимогливі до солоності води.

Такими з літоральних риб є, зокрема, 2 види ската (хвостокол і шипуватий), султанка (бараболя), смугастий йорж, кефалі; з пелагіальних – анчоус (хамса), скумбрія (макрель), акула-колюча (“катран”), яка тут досягає всього 1 м довжини.

Значну групу становлять чорноморсько-каспійські релікти, зокрема, оселедці та різні види бичків (чорний, гонець, кругляк, цуцик). Ще одну групу утворюють фактично прісноводні види – щука і судак.

До головних промислових риб Чорного моря належать:

  • акула колюча;
  • мерланг;
  • калкан;
  • осетр,;
  • хамса;
  • шпрот;
  • ставрида.

До 1940 р. в Чорному морі виловлювали 86 тис. т. риби.

У 1998 р.. Україна заготовляла 34,3 тис. т. рибної продукції (ліміт -65,6 тис. т.). З інших морепродуктів заготовляють мідію, червононогого молюска рапана, невелику кількість філофори та інші види.

Морські ссавці в Чорному морі представлені трьома видами. Найчисленнішим є звичайний дельфін, або дельфін білобокий (Delphinus delphis), довжиною 1,5-2,0 м. Він водиться здебільшого у відкритому морі й дуже рідко наближається до берегів.

Косяки цих морських тварин налічують іноді сотні особин, поїдаючи переважно дрібну рибу. Дельфін пихтун (Phocaema relicta), який зберігся тут, мабуть, з евксинських часів, живе біля берегів та гирл річок. Живиться він дрібною природною рибою, тому мігрує разом з нею в Азовське море, а взимку назад у Чорне море.

Третій вид – дельфін-афаліна, як і дельфін білобокий, є космополітом, водиться поблизу прибережної смуги і полює за придонною рибою здебільшого вночі.

До середини ХХ ст. у Чорному морі налічували до 2,5 млн дельфінів. У 1966 р. їх кількість не перевищувала 500 тис., тоді промисловий вилов був заборонений. Наприкінці минулого століття кількість дельфінів не перевищувала 100 тис. особин.

Найважливішою причиною зменшення кількості дельфінів є забруднення вод токсичними речовинами.

Посилання на основну публікацію