Біогеографія

Правильне уявлення про органічний світ географічних ландшафтів можна одержати лише в тому випадку, коли відомо, які організми і в якому поєднанні заселяють конкретний ландшафт. Розширення й поглиблення знань про живі організми є важливою передумовою раціонального використання й охорони їх людством. Біоресурси треба використовувати так, щоб не спричинити змін генетичних можливостей екосистем усіх рівнів.

З огляду на це завжди варто передбачати й реалізовувати заходи, спрямовані на захист від виснаження та винищення рослинного покриву і тваринного населення. Такі заходи будуть ефективними тоді, коли ґрунтуватимуться на достовірній інформації про геопросторове поширення, кількість, продуктивність, вікову структуру, екостан окремих популяцій і геопросторових угруповань. Саме таку інформацію покликана збирати, аналізувати й узагальнювати міжгалузева біо-лого-географічна наука – біогеографія.

Біогеографія – наука про закономірності розселення та розміщення живих організмів і їхніх угруповань на суходолі й у водному середовищі. Є інші визначення біогеографії як науки. Зокрема, спираючись на те, що організм є формою існування життя, американський вчений Р. Аллен означив біогеографію як науку про поширення життя на Землі. Російський біогеограф А. Тишков акцентує на тому, що в основу біогеографії слід покласти вивчення “минулих і актуальних картин природи, пізнання особливостей розподілу живих організмів та їхніх угруповань за градієнтами абіотичного середовища”.

Біогеографія виникла внаслідок об’єднання географії рослин -фітогеографії (qiton – з грец. рослина) і географії тварин – зоогеографії (fyov – з грец. тварина). Останнім часом до біогеографії приєднують географію грибів і географію мікроорганізмів. Однак ці гілки біогеографічних досліджень поки що перебувають у зародковому стані.

За просторово-часовим відображенням об’єктів дослідження біогеографію відносять до природничої географії, адже її геопросторовими об’єктами є топічні, локальні, регіональні та глобальні утворення. А за часовою ознакою вона досліджує минулу, теперішню й майбутню природу живих організмів з відповідними антропічними змінами.

Отже, за геопросторовим окресленням предмета й об’єкта дослідження біогеографія є чотирискладовою, а за часовою – трискладовою.

Біогеографія є своєрідним містком між географією та біологією. Таке становище біогеографії можна пояснити її історичним розвитком і тісними взаємозв’язками географічних і біологічних наук. Фізична географія, зокрема ландшафтознавство, для означення геопросторових і сутнісних параметрів своїх об’єктів як найважливіші діагностичні ознаки використовує рослинні угруповання. Водночас результати комплексного дослідження певного ландшафту дають змогу глибше пізнати закономірності поширення, принаймні, домінантних та едифікаторних видів рослин, умови їхнього існування, екостани тощо. Отже, ці споріднені науки доповнюють одна одну, дають змогу ліпше зрозуміти сутність тих природних явищ і процесів, що характеризують єдності “організм-середовище”, “при-рода-суспільство”.

Крім цього, є багато проблем, які можуть бути вирішені за допомогою біогеографічних методів, а саме:

  • • вивчення поширення і розміщення певних видів, родів та інших таксономічних категорій живих організмів та їхніх угруповань;
  • • визначення біомаси, продуктивності й енергетичної цінності різних біоценозів;
  • • уточнення глобальних і регіональних та визначення локальних і топічних меж виділів біогеографічного районування;
  • • дослідження впливу геопросторових чинників на живі організми та їхні угруповання;
  • • аналіз антропічного впливу на живі істоти й оцінення наслідків такого впливу;
  • • біоіндикація стихійних процесів і явищ, родовищ корисних копалин тощо;
  • • моніторинг стану біоти окремих регіонів і планети загалом.

ООН 2005 року повідомила про те, що населення Землі досягло 6,5 млрд осіб. Для нормального проживання такої кількості людей потрібно щорічно виробляти не менше 650 млн т рослинних і тваринних продуктів харчування. Тепер використовується значно менше, і цей процес не завжди раціональний, тобто такий, який не забезпечує їхнього своєчасного і у повному обсязі відтворення без шкоди для довкілля та прийдешніх поколінь. Про це йдеться в підсумкових документах “Порядок на ХХІ століття” Конвенції ООН з питань природного довкілля і розвитку, що відбувалася в Ріо-де-Жанейро (1992) та Йоганесбурзької конференції (2002). Досліджуючи біорізноманіття, біогеографія має зробити свій суттєвий внесок у вирішення актуальних еколого-економічних та геосозологічних проблем.

Кожна наука має властивості й складові, що формують її основу, тобто своєрідний “каркас”, без якої вона не може розвиватися як самостійна галузь наукових знань. Це насамперед об’єкт і предмет науки, правила і методи збору та систематизації наукових фактів, подання результатів дослідження. Всі ці складові науки є її головними атрибутами (attributum – з лат. додане). До атрибутів науки належить і суб’єкт-дослідник, який володіє відповідними методами дослідження.

Водночас кожна наука застосовує вироблені нею власні норми і взірці, підходи й методи, алгоритми та концепції для одержання нового знання. Сукупність цих реалій лежить в основі парадигми певної наукової галузі (карадєу^а – з грец. приклад, взірець). Використовуючи ту чи іншу парадигму, наука нагромаджує та однотипно пояснює і систематизує одержані факти, досягаючи певних успіхів. Такий період у розвитку наукової галузі Т. Кун (1977) назвав “нормальним”. З часом нові факти починають “не вписуватися” в цю парадигму, тож формується нова, яка в змозі пояснити нові факти. З цього приводу В. Пащенко (2000) зазначає, що “конструктивному розвиткові науки слугує реалізація найрізноманітніших філософських і наукознавчих підходів та знань як взаємодоповнюючих, що застосовуються критично і творчо”.

Розглянемо основні атрибути і парадигми сучасної біогеографії, що дасть змогу ліпше зрозуміти сутність цієї природничої галузі знань.

Посилання на основну публікацію