Адаптивні екологічні типи людини

Людство, заселена вже близько 15 тис. Років тому все більш-менш сприятливі для життя природно-географічні зони, зустрілося з необхідністю адаптуватися до найрізноманітніших умов існування. Адаптації людини до середовища, як уже зазначалося, проявляються в основному на соціальному рівні, однак людство на ранніх етапах еволюції піддавалося безпосередньої дії біотичних і абіотичних екологічних факторів в значно більшій мірі в порівнянні з сучасною епохою науково-технічного прогресу. Комплекси таких факторів мали різноспрямований дію на людські популяції. В результаті в різних клімато-географічних зонах сформувалися різноманітні адаптивні типи людей.

Адаптивний тип являє собою норму біологічної реакції на комплекс умов навколишнього середовища і проявляється у розвитку морфофункціональних, біохімічних і імунологічних ознак, що забезпечують оптимальну пристосованість до даних умов проживання.

У комплекси ознак адаптивних типів з різних географічних зон входять загальні та специфічні елементи. До перших відносять, наприклад, показники кістково-м’язової маси тіла, кількість імунних білків сироватки крові людини. Такі елементи підвищують загальну опірність організму до несприятливих умов середовища. Специфічні елементи відрізняються різноманітністю і тісно пов’язані з переважаючими умовами в даному місці існування – гіпоксією, жарким або холодним кліматом. Саме їх поєднання служить підставою до виділення адаптивних типів: арктичного, тропічного, зони помірного клімату, високогірного, пустель та ін.

Розберемо особливості умов життя людських популяцій в різних клімато-географічних зонах і адаптивні типи людей, що сформувалися в них.

Умови проживання в Арктиці характеризуються постійно низькими температурами повітря, мізерною рослинністю, багатством тваринного світу та сезонної періодичністю надходження продуктів харчування: рослинна їжа доступна тільки в короткі літні місяці, а тваринна – в періоди нересту риби, гніздування птахів, розмноження оленів і морського звіра. Продукти харчування багаті вітамінами, білками, жирами і мікроелементами, але бідні вуглеводами рослинного походження. Повітря і грунт в Заполяр’ї містять дуже мало мікроорганізмів, низькі температури перешкоджають збереженню цист патогенних найпростіших, яєць і личинок гельмінтів.

З перерахованих факторів найбільший вплив на формування комплексу ознак арктичного адаптивного типу надали, мабуть, холодний клімат і переважно тваринна їжа. Арктичному комплексу ознак властиві відносно сильний розвиток кістково-м’язового компонента тіла, великі розміри грудної клітки, високий рівень гемоглобіну, щодо великий простір, займане кістковим мозком, підвищений вміст мінеральних речовин у кістках, високий вміст в крові білків, холестерину, підвищена здатність окисляти жири. Серед аборигенів Арктики майже не зустрічаються особи з астенічним статурою. Практично стерильні умови навколишнього середовища визначають відносно низький рівень імунітету

В цілому арктичний тип характеризується посиленим енергетичним обміном, який відрізняється стабільністю показників в умовах переохолодження. Мають свої особливості та механізми терморегуляції. Так, при однаковому ступені охолодження у канадських індіанців різко падає температура шкіри, але рівень обміну речовин змінюється незначно, а у стороннього білого населення спостерігається менший ступінь зниження шкірної температури, але з’являється сильна дрож, тобто інтенсифікується обмін.

У тропіках і субтропіках розташовується чи не більша частина Ойкумени. Цей регіон відрізняється в цілому великою кількістю тепла і вологи і сглаженностью сезонних коливань умов проживання. Разом з тим завдяки особливостям рельєфу спостерігається значна контрастність розподілу тепла і вологи – масиви вологих лісів нерідко сусідять з посушливими плато, великими рівнинами і рідколіссям. В екваторіальній і субекваторіальній областях зосереджені величезні кількості рослинної біомаси. Вологі тропічні ліси відносно бідні тваринами, тоді як в саванах тваринний світ різноманітний і включає великих стадних тварин, здавна використовуються людиною як об’єкт полювання. Грунт, повітря і вода містять велику кількість мікроорганізмів, яєць гельмінтів і цист патогенних найпростіших. Багатство і різноманітність тваринного світу забезпечує існування величезної безлічі проміжних і остаточних господарів гельмінтів і переносників збудників трансмісивних захворювань. До переважаючим екологічних факторів, під впливом яких формувався комплекс ознак тропічного адаптивного типу, відносять жаркий вологий клімат і раціон з відносно низьким вмістом тваринного білка.

У тропічній області спостерігається виключно широка варіабельність груп населення в расовому, етнічному та економічному відношеннях. Це проявляється у вражаючому розмаху мінливості, наприклад по соматичним ознакам. Проте переважаючі екологічні фактори, особливо кліматичний, сприяли утворенню певного комплексу морфофизиологических ознак мешканців тропіків і субтропіків. До характерних ознак тропічного типу відносять подовжену форму тіла, знижену м’язову масу, відносне зменшення маси тіла при збільшенні довжини кінцівок, зменшення окружності грудної клітки, більш інтенсивне потовиділення за рахунок підвищеної кількості потових залоз на 1 см2 шкіри, низькі показники основного обміну і синтезу жирів, знижену концентрацію холестерину в крові (рис. 15.25).

Антропологічне вивчення сучасних мешканців зони помірного клімату під кутом зору формування біологічних механізмів адаптації до природних умов ускладнено, оскільки значна частина людей проживає в промислово розвинених країнах з великою часткою міського населення. Результати спостереження дозволяють, однак, судити про те, що і в цьому випадку в процесі історичного розвитку людських популяцій сформувався комплекс ознак, відповідний особливому адаптивному типу помірного поясу.

За соматичним показниками, рівнем основного обміну населення помірного поясу займає проміжне положення між корінними жителями арктичного і тропічного регіонів. Це відповідає умовам біогеографічної середовища в зоні помірного клімату. Для неї характерні нерівномірний розподіл районів, що відрізняються за кількістю тепла і вологи, типу рослинності (від сухих степів і напівпустель до тайги), багатству тваринного світу. Разом з тим температура і вологість повітря тут не досягають екстремальних величин, добре виражений сезонний ритм биоклиматических умов.

Умови високогір’я для людини у багатьох відношеннях екстремальні. Їх характеризують низький атмосферний тиск, знижений парціальний тиск кисню, холод, відносна одноманітність їжі. Основним екологічним фактором формування гірського адаптивного типу стала, мабуть, гіпоксія. У жителів високогір’я незалежно від кліматичної зони, расової та етнічної приналежності спостерігаються підвищений рівень основного обміну, відносне подовження довгих трубчастих кісток скелета, розширення грудної клітки, підвищення кисневої ємності крові за рахунок збільшення числа еритроцитів, вмісту гемоглобіну і відносній легкості його переходу в оксигемоглобін.

Посилання на основну публікацію