Вихід у відкритий космос. Олексій Леонов

Між першим польотом людини на земну орбіту і виходом космонавта у відкритий космос минуло чотири роки. За цей час у сфері освоєння космосу відбулося чимало знаменних подій. Другий в історії пілотований космічний політ, правда без виходу на орбіту Землі, здійснив 5 травня 1961 р. американський астронавт Алан Шепард.

Другим з радянських космічних кораблів вирушив за межі земної атмосфери «Схід-2» з Германом Титовим на борту. Політ відбувся 6 серпня 1961 р. Космонавт пробув на орбіті значно довше за своїх попередників, 25 годин, зробивши за цей час 17 обертів навколо Землі. Проживши цілу добу в невагомості, Тітов почував себе далеко не так добре, як Гагарін. Саме після цього польоту стало зрозуміло, що невагомість все ж має негативний вплив на організм людини, але до цього впливу можна пристосуватися. На основі досвіду Германа Титова були розроблені спеціальні програми, що допомагали космонавтам адаптуватися до незвичних для організму умов.

Через рік, у серпні 1962 р., на орбіту відправилися відразу два корабля «Восток-3» і «Восток-4», що стартували з інтервалом в один день. Орбіти їх руху були максимально наближені, відстань між кораблями в певний момент становила лише 6,5 км. Космонавти могли бачити один одного. Цей політ був першим кроком до розробки способів зближення і стикування космічних апаратів на орбіті. У наступному році в космос відправилася перша жінка, Валентина Терешкова. Одночасно з нею на орбіті знаходився ще один корабель з Валерієм Быковским на борту, встановив рекорд перебування в космосі – 5 днів. На цьому програма «Схід» була завершена; їй на зміну прийшли багатомісні космічні кораблі «Восход».

У «Сходу» було чимало відмінностей: тепер космонавти могли знаходиться в кораблі без скафандрів; приземлення відбувалося без катапультування, прямо в капсулі, для цього була розроблена система м’якої посадки; кораблі були оснащені додатковим гальмівним двигуном на твердому паливі. «Восход-1» з трьома космонавтами на борті стартував 12 жовтня 1964 р. Політ, що тривав трохи більше доби, пройшов нормально.
На «Сході-2» було встановлено додаткове обладнання для виходу у відкритий космос – надувна шлюзова камера, через яку космонавт міг покинути корабель. Подібну конструкцію колись розробив ще Костянтин Ціолковський. Космонавт, одягнений у скафандр, заходить в камеру; люк, що зв’язує її з кораблем, що закривається, після чого з камери відкачується повітря. Потім відкривається люк назовні, і космонавт виходить у відкритий космос. Після закінчення експерименту камера відстрілюється від корабля, і на посадку він йде без неї.

Завдання, поставлене перед космонавтами, була дуже важкою. Екіпаж «Схід-2» Олексій Леонов і Павло Бєляєв, а також їх дублери пройшли складний курс тренувань. По-перше, їм треба було навчитися рухатися в скафандрі, який був дуже громіздким і важив близько 100 кг. В невагомості вага не мав значення, але тиск повітря всередині скафандра робило його жорстким і трудноподвижным. По-друге, космонавтам була необхідна не просто гарна, а чудова фізична форма, щоб витримати всі випробування, які їм стояли. Ну і, по-третє, важлива була психологічна злагодженість у роботі, опрацьовувалися всі можливі варіанти розвитку подій і дії партнерів в різних критичних ситуаціях.
«Восход-2» вийшов на орбіту 18 березня 1965 р. Вже після першого витка навколо Землі космонавти почали готуватися до запланованого експерименту. Обидва космонавта наділи скафандри, хоча повинен був виходити один Леонов. Бєляєв повинен був підготуватися до того, щоб, в разі необхідності, надати допомогу.
Після того як Леонов зайшов в шлюз, Бєляєв здійснив розгерметизацію і люк відкрився. Леонов зробив крок у відкритий космос.
Прив’язаний до корабля п’ятиметровим страхувальним канатом, він вільно ширяв у невагомості, переміщаючись в різні сторони. Бєляєв передав по радіо: «Увага! Людина вийшла в космос!»

Пізніше Олексій Леонов так описав свої враження: «Я хочу вам сказати, що картина космічної безодні, яку я побачив, своєю грандіозністю, неосяжністю, яскравістю фарб і різкістю контрастів чистої темряви з сліпучим сяйвом зірок просто вразила і зачарувала мене. На довершення картини уявіть собі – на цьому тлі я бачу наш радянський корабель, осяяний яскравим світлом сонячних променів. Коли я виходив із шлюзу, то відчув потужний потік світла і тепла, що нагадує електрозварювання. Треба мною було чорне небо і яскраві немигаючі зірки. Сонце уявлялося мені як розпечений вогненний диск…»

Коли від Бєляєва надійшла команда повертатися, Леонов, інструкції, наблизився ковіньку і спробував увійти ногами вперед. Але йому це не вдалося. Скафандр під впливом вакууму роздувся набагато сильніше, ніж розраховували конструктори. Він кілька разів намагався втиснутися в люк, але безуспішно. Між тим повітря, розрахований на 20 хвилин роботи, закінчувався. Космонавт гранично скинув тиск в скафандрі і протиснувся в шлюз головою вперед Щоб відкрити люк, йому довелося розгортатися в тісному просторі шлюзу. Фізичне та психологічне навантаження під час цієї операції була така висока, що пульсу космонавта був 190 ударів в хвилину, і він втратив кілька кілограмів ваги.

На цьому позаштатні ситуації цього польоту не закінчилися. Посадка повинна була пройти в автоматичному режимі, після 17-го виток корабля навколо Землі. Але автоматика дала збій, і «Восход-2» пішов на наступний виток. Космонавти приготувалися здійснити посадку в ручному режимі. Це був перший подібний досвід в недовгій історії космонавтики. Бєляєву та Леонову вдалося посадити корабель, правда, із-за недоліків в системі управління посадка сталася не в запланованому районі, а в глухій тайзі, куди до них ще дві доби не могли дістатися рятувальники. Тоді-то їм і знадобилися навички виживання в екстремальних умовах, якими вони навчалися на тренуваннях.
Космонавти блискуче впоралися з поставленим перед ними завданням, подолавши всі труднощі і критичні ситуації. Висновки, зроблені після їх польоту, полягали в наступному: людина здатна перебувати у відкритому космічному просторі, він не втрачає орієнтацію, може психологічно переносити тиск величезного простору і працювати в космосі. Це означало, що для подальшого освоєння космосу перешкод у вигляді людського фактора немає.

Експедиція «Схід-2» була останнім пілотованим польотом цього триступеневого корабля. Після нього, увібравши все найкраще від своїх попередників, з’явилася серія «Союз», кораблі якої вважаються найбільш надійними і безпечними. Для їх розробки знадобилося кілька років проектування та випробувань, у цей час пілотовані польоти не здійснювалися. Їх відновили в 1968 р., через рік відбулася перша пілотована стикування двох космічних кораблів і встановлено рекорд – на орбіті одночасно перебували три «Союзу». В подальшому на базі «Союзу» була створена перша довготривала орбітальна станція, що одержала назву «Салют». Модифіковані кораблі з серії «Союз» літають в космос донині.

����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������°����¯�¿�½������³����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������·����¯�¿�½������º����¯�¿�½������°...
ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Аріель