Перший штучний супутник Землі

Офіційний старт програми з підготовки та запуску першого штучного супутника Землі був дан в 1954 р., але підготовка до цієї грандіозної для людства події почалася набагато раніше. Учені і винахідники, які десятки років працювали над створенням ракет з реактивним двигуном, кінцевою метою роботи бачили освоєння космосу. Один із сподвижників Сергія Корольова, конструктор Михайло Тихонравов ще в 1930-ті рр. говорив: «Всі без виключення роботи в області ракетної техніки врешті-решт ведуть до космічного польоту».

Після закінчення Другої світової війни дві супердержави-СРСР і США, вступили у фазу протистояння і нарощування ядерного озброєння. Першим завданням, яке ставили уряди обох країн перед вченими, була розробка все більш і більш потужного зброї. Проекти по створенню штучних супутників Землі відсувалися на другий план, не отримуючи державної підтримки. Але вчені-ентузіасти, яким доводилося працювати в умовах протидії керівництву, продовжували дослідження. В СРСР групу конструкторів, які займалися цим проектом, очолив Сергій Корольов, а в США – виходець з Німеччини Вернер фон Браун.

Браун ще в 1946 р. представив американському урядові доповідь, в якому демонстрував можливість створення штучного супутника за п’ять років, до 1951 р. Але його проект не отримав підтримки як занадто витратний і фантастичний.

В цей же час в СРСР Михайло Тихонравов запропонував запустити в суборбітальний політ по балістичної траєкторії (без виходу на орбіту Землі) на висоту 200 км ракету з двома пілотами. Технічні можливості для здійснення цього проекту були, але він не отримав схвалення керівництва, так як всі сили і кошти були спрямовані на створення балістичних ракет дальньої дії.

Тихонравов, Корольов і їх колеги продовжували, майже підпільно, працювати над проектом супутника. Перелом стався в 1954 р., коли Міжнародна геофізична організація звернулася до вчених всього світу з проханням розробити проект по запуску штучного супутника Землі, який міг значно просунути наукові дослідження. США заявили, що готові створити такий супутник. Радянський Союз виступив з такою ж заявою. З цього моменту програма запуску супутника отримала державну підтримку.

В цей час радянські вчені працювали над двоступінчастої міжконтинентальної ракетою? – 7, у якої було безліч попередниць меншої потужності і дальності польоту. Ще до початку програми вчені знали, що ця ракета підійде і для того, щоб вивести на орбіту штучний супутник. Залишалося доопрацювати проект і приступити до випробувань. Протягом наступних двох років була проведена грандіозна робота: побудований новий полігон поблизу казахстанського селища Тюра-Там, введені в дію численні наземні служби, необхідні для запуску і спостереження за супутником, доопрацьована ракета P-Z.

На орбіту планувалося вивести досить масивний, вагою до 1400 кг, супутник, на борту якого повинно було знаходитися близько 250 кг науково-дослідницької апаратури. Він отримав назву об’єкт «Д». Цього об’єкту так і не довелося потрапити на орбіту. Запуск супутника був запланований на 1957 р., і вже в кінці 1956-го стало зрозуміло, що підготувати об’єкт «Д» до цього терміну не вдасться – не вистачало часу на створення високоміцного дослідницького обладнання. Тоді Сергій Корольов надіслав уряду доповідь: «Є повідомлення про те, що у зв’язку з Міжнародним геофізичним роком США мають намір в 1958 р. запустити ШСЗ. Ми ризикуємо втратити пріоритет. Пропоную замість складної лабораторії – об’єкта «Д» вивести в космос найпростіший супутник». Пропозиція конструктора було прийнято.

Супутник, який відправився в космос, був досить простим апаратом сферичної форми з антенами зовні і двома радіомаяками всередині, сигнали яких могли брати радіоаматори всього світу. Він був оснащений системою терморегуляції, акумуляторами, що забезпечують безперебійне живлення, і перемикачами.

Перший запуск Р-7, який відбувся в березні 1957 року з космодрому в Казахстані, був невдалим. Ракета злетіла, але через півтори хвилини відмовив один з бічних двигунів, і вона впала на землю в трьохстах метрах від космодрому. Розслідування показало, що проблема виникла через розгерметизацію пристрою, що подає паливо. Друга і третя спроби, здійснені в червні-липні, також закінчилися невдало, незважаючи на те, що конструктори усунули виявлені помилки. Успіх був досягнутий тільки в серпні – випробувачам вдалося зробити два благополучних наддалеких польоту ракети, як і планувалося, приземлилися на Камчатці.

Ракета, призначена для відправки супутника на орбіту, була модифікована: головну частину, яка володіла значною масою, замінили системою прикріплення супутника, частина радіоапаратури, яка не використовувалася в польоті, прибрали. Таким чином, ракета стала на кілька тонн легше.

4 жовтня 1957 р. в 22:28 відбувся запуск ракети, що несе на собі перший штучний супутник Землі. Через п’ять хвилин ракета разом із супутником вийшла на навколоземну орбіту, висота якої в найближчій точці до поверхні Землі (перигеї) становила 288 км, а в найбільш віддаленій точці (апогеї) – 947 км. Ще через 20 секунд супутник відокремився від ракети і почав подавати радіосигнали. Тільки після того, як він зробив один оборот навколо Землі і вчені переконалися, що все в порядку, ТАСС передало своє знамените повідомлення: «…4 жовтня 1957 р. в СРСР проведений успішний запуск першого супутника. За попередніми даними, ракета-носій повідомила супутнику необхідну орбітальну швидкість близько 8000 метрів в секунду. В даний час супутник описує еліптичні траєкторії навколо Землі, і його політ можна спостерігати в променях ранкового та призахідного Сонця за допомогою найпростіших оптичних інструментів (біноклів, підзорних труб тощо)».

Супутник-1 пробув на орбіті 92 дні, встигнувши зробити за цей час 1440 повних обертів навколо земної кулі. Протягом двох тижнів після запуску він транслював радіосигнали, які брали радіоаматори всього світу. Повідомлення про його переміщення повсюдно передавалися по радіо, так що всі охочі могли побачити рухому точку в небі. 4 січня 1958 р. апарат увійшов в щільні шари атмосфери і згорів, як і було передбачено, через тертя об повітря.

����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������°����¯�¿�½������³����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������·����¯�¿�½������º����¯�¿�½������°...
ПОДІЛИТИСЯ: