Давньогрецька і римська система літочислення

Система літочислення греків грунтувалася на місячно-сонячному календарі. Початок кожного календарного місяця повинно було розташовуватися якомога ближче до молодика, а середня тривалість календарного року приблизно відповідати проміжку часу між двома весняними рівноденнями (тропічному році). Місяці в році містили по 29 або 30 днів і чергувалися.

Простий і точний 19-річний цикл (виявлений ще у Вавилоні) запропонував у 433 р до н.е. афінський астроном Метон. Цей цикл передбачав вставку 7 додаткових місяців за 19 років. Його помилка становила менше 2 годин.

Римська система літочислення також ґрунтувалася на місячно-сонячному календарі. Оскільки цей календар був фактично так само незручний, як, наприклад, єгипетський, а початок року в ньому залежало від римських понтифіків, в 46 р до н.е. імператор Юлій Цезар провів реформу календаря. За його дорученням новий календар розробляв олександрійський математик і астроном Созиген, взявши за основу єгипетський сонячний календар. Созиген відмовився від обліку використання місячних фаз. Такий календар, названий юліанським, використовувався аж до XVI в. Літочислення в юліанському календарі починалося з 45 до н.е., початок року перенесли на 1-е січня. І, тим не менш, цей календар використовувався тільки в цивільних цілях – всі церковні свята справлялися за місячним календарем.

Рік в юліанському календарі містив 365 діб, а, оскільки реальна тривалість року 365,25 доби, кожні 4 роки (якщо номер року ділився остачі на 4) в кінці лютого додавалися добу.

До середини XVI ст. за 1500 років існування календаря накопичилася помилка в 11 діб. Стала абсолютно необхідна реформа календаря.

Посилання на основну публікацію