Астероїдне кільце Сонячної системи

Астероїдне кільце Сонячної системи було б набагато легше вивчати, якби нам була відома минула історія астероїдів, їх походження. Однак і в цьому напрямку дослідні роботи ще далекі від завершення.

У минулому столітті один з першовідкривачів астероїдів, Ольберс, висловив гіпотезу про походження астероїдного кільця, довгий час вважалася правдоподібною.

Відповідно до гіпотези Ольберса колись навколо Сонця на середній відстані 2,8 а. е. зверталася тільки одна гіпотетична планета, пізніше розлетілися на шматки в результаті якоїсь катастрофи. Можливо, вона зруйнувалася, зближуючись з Юпітером. Осколки цієї розпалася невеликої планети і є сучасні астероїди. Гіпотетичну планету одні астрономи називають Фаетоном, а інші астероїди. Хоча гіпотеза Ольберса виявилася помилковою, все ж вона зіграла позитивну роль, так як стимулювала пошуки нових малих планет.

Згідно з іншою гіпотезою астероїдне кільце – це залишки тієї первісної матерії, з якої утворилася планетна система

Згідно з іншою гіпотезою астероїдне кільце – це залишки тієї первісної матерії, з якої утворилася планетна система. Тут в період утворення Сонячної системи формувалася самостійна планета, але вона кілька “запізнилася” народитися, так як майже сформувався Юпітер своїм потужним тяжінням завадив процесу об’єднання первинних згущень, що рухалися в зоні астероїдів.

З ростом числа відкритих астероїдів все частіше і частіше вчені стали шукати відповіді на запитання про необхідність ретельної перевірки гіпотези Ольберса. Велике дослідження зробив японський вчений Хираяма. Статистичні дослідження показали неоднорідність астероїдного кільця і ​​розпад його на кілька сімейств з різними властивостями, важко зрозумілим з позицій гіпотези Ольберса.

Статистичне вивчення астероїдів було продовжено Г. Ф. Султановим. Султанов зробив всебічне вивчення сімейства астероїдів. Спочатку був поставлений і вирішено питання, яким за своїм характером повинен бути “вибух” або “миттєве руйнування” планети, що дозволяють пояснити сучасну будову астероїдного кільця. Султанов переглянув ряд варіантів розподілу швидкостей у осколків гіпотетичної планети Фаетон в момент “вибуху”, проте жоден з них не привів до спостережуваного розподілу астероїдних орбіт. Звідси випливав висновок: гіпотетичної планети Фаетон існувати не могло.

Але цим Г. Ф. Султанов не обмежився. Виконується новий ретельний аналіз, але вже на основі іншого припущення, що колись на місці астероїдів рухалася не одна планета, а кілька первинних великих тел. Виходячи з обмеженою завдання трьох тіл “Сонце – Юпітер – первинне тіло”, вдалося з’ясувати, які з елементів орбіт в процесі еволюції залишаються майже незмінними, стійкими. Потім були проведені статистичні підрахунки розподілу астероїдів за цим елементам. Як виявилося, астероїди поділяються на 12 груп-сімейств астероїдів, які мають значення стійких елементів близькі один до одного. Це свідчило про спільність походження астероїдів кожної групи. Справді, так як виявлені стійкі елементи орбіт астероїдів майже не змінюються за рахунок тяжіння Юпітера, то елементи мали приблизно те ж саме значення, що і зараз, і в ті далекі часи, коли астероїдне кільце тільки зароджувалося. Мабуть, кожна родина астероїдів відбулося з одного первинного тіла.

Залишилося невирішеним питання про походження первинних тіл: чи відбулися вони в процесі конденсації первісного хмари, колись оточував Сонце, або ці первинні тіла були осколками “вибуху” все ж великої планети Фаетон?

...
ПОДІЛИТИСЯ: